Фантастично неправильно: вбивча, іноді сексуальна історія Русалки

«Русалонька» Ганса Крістіана Андерсена - це зворушлива історія про те, як русалка закохується, бореться зі злом, щоб бути зі своєю любов’ю, і живе щасливо і довго як людина. Жартую. Це версія Діснея. У Андерсена у молодої русалки вирізають язик, принц сильно обпекається, коли [...]

«Русалонька» Ганса Крістіана Андерсена - це зворушлива історія про те, як русалка закохується, бореться зі злом, щоб бути зі своєю любов’ю, і живе щасливо і довго як людина. Жартую. Це версія Діснея. У Андерсена у молодої русалки вирізають язик, принц сильно обпекається, коли він вибирає іншу жінку, і врешті-решт розчиняється в морській піні, замість того щоб врятувати власне життя, ритуально пронизавши ножем серце через серце і купаючись у його крові. Серйозно.

Саме з цієї причини Starbucks прийняв русалку як свій логотип. (Ні, це не так, це наклеп. Чи все-таки це наклеп, якщо я визнаю, що це наклеп? Я гадаю, ми це дізнаємося.) Незважаючи на це, на ці чашки кави знадобилися тисячоліття міфології русалок. Але відносини між нашими двома видами не завжди були настільки хорошими - про русалок в основному думали як про шалену заманливу моряків у глибину або просто розбивання човнів штормами, якщо вони насправді не хочуть докладати зусиль для того, щоб бути чарівними.

То чому змішані відгуки? Звідки взагалі взялася легенда про русалку? Від древніх божеств до корпоративних лакеїв, історія наших водних кузенів, безумовно, дивна.

За словами Террі Бревертона у своїй книзі "Фантасмагорія: Збірник монстрів, міфів та легенд", ще до появи русалок, приблизно 4000 років тому існував марман: Еа, вавилонський бог моря. Він мав нижню частину тіла риби і верхню частину тіла людини, і був одним із тих підручних універсальних божеств, приносячи людству мистецтва та науки, одночасно знаходячи час для боротьби зі злом. І оскільки він був пов’язаний з водою, він був богом-покровителем прибиральників, не жартуючи, бо, ну, хтось повинен був бути. Пізніше Еа буде прийнято греками як Посейдон, а римляни - Нептун.

Найпершою фігурою, схожою на русалку, була, ймовірно, давньосирійська богиня Атаргатіс, яка стежила за родючістю свого народу, а також за його загальним добробутом. Вона теж була людиною над поясом і рибою під нею, і відповідно була пов'язана з водою. Сирійці подарували Атаргаті найбільший, найвишуканіший храм, який вони могли зібрати, який був укомплектований ставком священної риби, куди вам, мабуть, не дозволяли кидати монети на щастя.

Ніколи не залишався осторонь поширення дезінформації, великий римський натураліст Пліній Старший, чия Натуральна історія служила б науковою євангелією впродовж століть, писав про нереїди. Це були німфи, яких ми б впізнали як напівлюдських напівлюбних русалок, хоча «частина тіла, що нагадує людську фігуру, все ще шорстка по всій вазі». Він зазначає, що Легат Галійський колись писав імператору Августу, стверджуючи, що знайшов "значну кількість" з них "мертвих на березі моря". Пліній також згадує «морських людей», які, коли настає ніч, «піднімаються на кораблі; на якому бік посудини, де він сидів, миттєво опуститься вниз, і якщо він залишиться там якийсь значний час, навіть піде під воду ".

Така злісність відбивається в сиренах грецької міфології, які по-різному були представлені як прекрасні жінки, напівпташки напівжінки та як русалки. Ці нечисті заманювали чоловіків на смерть якимись сексуальними співами, як це добре знав Одіссей. Його люди прив’язали його до щогли корабля, щоб не стати жертвою, коли вони проходили повз острів сирен, тоді як його люди забивали вуха воском.

І тому русалки увійшли в європейську міфологію із суперечливими особистостями: Іноді їх зображали прекрасними, спокусливими дівчатами - майже богинями, як Атаргатіс, - яких дуже бажали одинокі моряки, і в той же час їх відливали як звірів у стилі сирен, які затягували людей у чорно-чорні глибини. Але яким би не був образ, русалки проникали глибоко в морські знання Середньовіччя далі.

Справді, найкраще уникати русалок та русалок, щоб бути впевненим. Олаус Магнус, письменник і картограф XVI століття, основна карта якого Карта Марина нав’язливо каталогізувала численні монстри навколо Скандинавії, зазначив, що рибалки стверджують, що якщо ти намотуєш русалку чи чоловіка, «і в даний час не відпускаєш їх, такий підніметься жорстока буря, і з нею прийде такий жахливий плач таких людей і деяких інших чудовиськ, що приєднуються до них, що ви думаєте, що небо має впасти ". Морських людей, як це широко поширювалося, страшенно не щастило побачити чи зачепити.

Інші зустрічі були більш нешкідливими. У 1430 р. У Нідерландах говорили, що після того, як дайки біля міста Едам поступилися місцем під час шторму, деякі дівчата, що веслували навколо човна, виявили русалку, яка "хитається в мілких, каламутних водах", згідно зі Стандартним словником фольклору, Міфологія та легенда. "Вони втягли її в биту, забрали додому [і] одягли в жіночі полотна", що було вагомим вибором, оскільки вона була жінкою. Однак її не можна було навчити говорити, і вона залишалася абсолютно німою.

Тепер було поширене давнє вірування, що кожна наземна тварина повинна мати аналог у морі, і люди не були винятком. Очевидно, там повинні бути морські корови, морські коні та морські свині. Отож, поки у нас була русалка, яка представляла нас у морі, деякі стверджували, що все стало ще більш конкретним, і що духовенство має своїх водних представників.

У середині 16 століття французький натураліст Гійом Ронделе нібито взяв у руки два зразки, які надзвичайно нагадували пару релігійних типів: ченців та єпископів. В «Енциклопедії Метрополітана» 1817 р. Відповідним чином описується передбачуваний «морський чернець»: «Обличчя було людським, але грубим і блазнівським, голова гладка і без волосся, якийсь капюшон, схожий на монаха, закривав плечі», тоді як «нижній частини закінчувались розповзанням хвоста ». «Єпископська риба» була «ще чудовішою, будучи одягненою природою в одежу єпископа». Він був доставлений королю Польщі, який у своїй доброзичливості наказав повернути його до океану і звільнити.

Але в морі кількість спостережень за русалками вибухнула, коли стартувала Ера відкриттів, коли люди у великих дорогих човнах пробирались по всьому світу. Джон Сміт, відомий Покахонтасом, побачив одного з Ньюфаундлендів у 1614 році, зазначивши, що "її довге зелене волосся надало їй оригінального характеру, який аж ніяк не був непривабливим". А в 1493 році експедиція Христофора Колумба забрала час безглуздого вбивства, щоб побачити міфічну русалку поблизу теперішньої Домініканської Республіки. Як писав Колумб у своєму щоденнику: “Напередодні, коли адмірал їхав до Ріо-дель-Оро, він сказав, що бачив трьох русалок, які вийшли досить високо з води, але були не такими гарними, як їх зображують, бо якось у обличчя вони схожі на чоловіків ". А потім вони повернулися до вбивства та поневолення.

Насправді адмірал, швидше за все, бачив ламантина (те, що бачив Сміт - це хтось здогадується, враховуючи, що ламантини не заходять так далеко на північ). І справді, таких дивних істот, як ці, група, відома під назвою сиреній, до якої також входять дюгуни, зустрічали дослідники, пробираючись навколо світу. На жаль, вони в кінцевому підсумку заганяли найнеймовірнішого сиренія до вимирання: морську корову Стеллера. При вражаючих 33 футах завдовжки і 24000 фунтів він був у 20 разів важчий за ламантина. Але оскільки він був таким великим, йому ніколи не потрібно було боятися хижаків перед людьми. На рубежі 19 століття його не було.

Але саме дюгони були, ймовірно, джерелом міфу в першу чергу. Вони плавають водами навколо колишніх сирійських та вавилонських імперій, і цілком могли б надихнути напівлюдських богів-напівриб Атаргатіса та Еа. І як зазначає Майкл Ларго у своїй Великій, поганій книзі звірів, русалка як погана прикмета може виходити з кораблів, які плавають надто близько до берега, де збираються сирені, лише щоб сісти на мілину. Тому що, коли сумніваєтесь, звинувачуйте нешкідливого водного ссавця.

Але коли наука та розум закріпили свої позиції в європейському та американському суспільстві, русалка вислизнула далі з природної історії та глибше перейшла до матроських знань. Зрештою, у відкритому морі ніколи не заважає мріяти. Я маю на увазі, це спрацювало для Тома Хенкса, коли його врятувала русалка в Сплеш, і подивіться на нього зараз. У нього, як, Оскар та інше.

Бревертон, Т. (2011) Фантасмагорія: Збірник монстрів, міфів та легенд. Quercus Publishing

Фрід, Дж. І Ліч, М. (1949) Стандартний словник фольклору, міфології та легенд. Харпер і Роу

Ларго, М. (2011) Велика, погана книга звірів. Вільям Морроу

Смедлі, Е. (1817) Енциклопедія Metropolitana. Книги Google