Вірші жалості та похвали Мері Карр

Майкл Анхель Мартін

Тропік убогості: Вірші. Нью-Йорк, Нью-Йорк: HarperCollins, 2018. 96 сторінок. 22,99 дол.

Мемуари Мері Карр, Клуб брехунів, Вишня, і Освітлений, завоювали їй місце в пантеоні листів своїм непохитним поглядом на сімейну дисфункцію, алкоголізм та католицизм. Успіх її мемуарів пов’язаний не тільки з чесністю Карра, скільки з потужністю її персони з розумними нотками. В Тропік убогості, її перша поетична збірка з тих пір Ласкаво просимо до грішників у 2006 році Карр зношує скелю свого іноді поблажливого мудрості, поки вона не розкриває відкриті води насиченого Богом святкування. Результат - ліричний звіт з особистого паломництва Карра, коли вона демонтує своє фальшиве Я - як на сторінці, так і в своїй особі - і стикається зі святим.

У другому вірші збірки Карр вводить характерний хід: працює через іронію до побожного поєднання симпатії та похвали. «Водійське посвідчення донора органу має чорний чек» починається з вибачення за наше щоденне жорстоке поводження з тваринами: «Вибачте мене, чорна мураха біля основи мого килимка для йоги:/якщо буддисти праві, і у вас була душа,/Я вбивця. . . », Потім нахабно:« Вибачте мене соковитий бургер середньо рідкісний. Я впав із веганського фургона через відсутність у вас ". Пізніше доповідач згадує прогулянку зі своїм сердечним другом, імовірно, поетом Діном Янгом, який каже вмираючій білці: "Я шаную твою боротьбу, маленький брате". Сцена переповнена таким жалем, як до друга, так і до тварини, що ви не можете не уявити собі, як Янг і Карр блакитно вриваються у "Кантрику Сина" святого Франциска Ассизького.

Карр, як правило, сильно спирається на різку доброзичливість, якою вона заслужила таке широке захоплення. Наприклад, у вірші «Господи, я був невірним», спікер висловлює подив, як довго вона прожила без віри, незважаючи на літературний корм, який надає її минуле: «А я - чий головний бурчав/чи було моє дитинство (чиї муки/Заповнював багато вигідних томів) // відмовився від вашого родоводу. . . . " Такі рядки розчаровують своїми мультяшними архаїзмами, і більшості не вистачає самосвідомості про "вигідні обсяги". Тики включають "мій власний", як "мій власний череп", "мій власний розум", "стрічка навколо мого власного горла". Або ще гірше: схильність Карра обтяжувати подібність народним "як будь-яким", як "як будь-який тюрбан", "як будь-який горизонт" або "як будь-яка магія дівчини". Можливо, мої власні вуха наповнювались незнанням, як будь-який поганий читач.

На щастя, ці звички не можуть витримати ваги її духу. Завдяки важко заробленому уявленню про власні неприємності, Карр збирає речі Тропік убогості з потужними одами до емоційно скомпрометованих. У “Loony Bin Basketball” спікер розповідає гру в баскетбол, організовану психіками, “ангели, які влаштовували нам тренування, на яких/ми смоктали. . . . " Під час гри в галюцинації вона рапсодизує своїх товаришів по лікарні, включаючи дивного спортсмена: «Гра була лише у Білла./Кататонічний Білл, чиїм звичайним талантом було гуляти/дні в кріслі у ванні. . . . " Вшанувавши всіх присутніх, Кататонік Білл знову повертається до своїх склооких шляхів:

Він повернувся назад і
назад у той затінений погляд. Пощастило, що нам довелося дихати
його повітря. Дихати - це Божий намір зберегти нам життя. Він був
я, в який я б увійшов

бажаючи вбити, і я залишив його там.

"Loony Bin Basketball" поєднує в собі не просто співчуття Карра до маргіналів, але духовну мудрість, до якої вона сама тримається: вбийте его, перш ніж воно вб'є вас.

Людина, чиє его Карр уважно вивчає, як відкинутий коханець, буде знайома багатьом читачам. Зараз багато хто знає, що Девід Фостер Уоллес увійшов у життя Карра в той крихкий час, коли обоє почали одужувати від залежності. Незабаром вони стали романтичними, а решта - це літературні плітки. В Тропік убогості, Карр розкидає трилогію віршів для Уоллеса, або я так ще раз припускаю, оскільки лише один присвячує йому («Читай це»). Карр демонструє в цих віршах здатність вміщувати в переповнених строфах швидкий цикл жалю та гіркоти.

"Читай це" запозичене з незакінченого роману Уоллеса 2011 року, Блідий король ("Колись він не був королем, лише блідий хлопчик дивився вниз/з високого занурення ..."). Читачі запідозрять неприязнь через амбіції, які могли сприяти самогубству Уоллеса. За словами спікера, він був людиною, яка "хотіла, щоб веб-браузери пінгували/його ім’я в літературних згадках безперервно у всесвітній мережі". (Не зважаючи на зайву "всесвітню павутину".) Проте, обурення Карра ставить Уоллеса на престол серед смертоносного канону "genii:"

Прочитайте їх,
сказав король і відклав ручку, почувши
сам внутрішньо витримуючи на найтумнішому
аспекти податкового кодексу
з максимально гострою дотепністю.

Податковий кодекс посилається на Блідий корольНамір набриднути читачам виснажливим станом IRS, щоб викликати у своїх читачів нірвану, ідея, яку Карр вважає сумнівним.

Але Карр ніколи не позбавлений співчуття. Її гостре розуміння депресії найкраще висловлено у двох наступних віршах про самогубство Уоллеса. Так, Карр вважає, що "кожне самогубство - мудак", але їй надто добре знайоме болісне самовиправдання, яке галасує в дуплах депресивного: ". . . адже ви б ніколи, ніколи/повністю не спростували або не виправдали сумного тяга свого тіла, не заробили/свій законний простір або не заплатили за посилки кисню/ви успадкували. . . . "

Для Карра та для багатьох людей, вирваних з пекельного вогню суїцидальних задумів та звикань, звернення до Бога, чия милість рясніє групами підтримки та психотропами, є єдиним рішенням. В "Обличчям вниз", останньому з віршів Уоллеса, спікер бажає, щоб вона могла направити Уоллеса до світла, зображеного на ялинці, світла, яке "все ще горить, як зірка над пустелею або на вершині дерева на вітальня, де на свято були викладені фотографії сина ».

Карр найбільш зворушлива, коли вона описує Боже спілкування. Як свідчення духовних вправ Ігнатія, які вона проходила з єзуїтами, католицьким релігійним орденом, молитовне життя якого підкреслює уяву, Божий голос не буває ні громовим, ні скулистим. Швидше, Бог говорить «зітхаючи та схиляючись». За винятком того випадку, коли ми отримуємо Бога, який каже досить просто: "Відклади цю рушницю, тобі потрібен бутерброд".

В Тропік СквалоЗаключна послідовність r із двадцяти частин, "Менше, ніж Свята Біблія", Карр несе факел Вітмена для чистої широти святкування та трауру. І в Східному Техасі, або в Нью-Йорку, Карр хоче побачити Бога. І вона знаходить Бога в ту мить, коли "кожна чорна парасолька в Пекельній Кухні відкрилася на підказку, всі все ще рухаються" або на велосипеді, що повідомляє Христа, що їде "на побитому гірському велосипеді, розтягнуті зелені крила".

В цілому, Тропік убогості - це заклик врятуватися від «костяного дому та табору смерті» власного розуму та любити інших, навіть якщо найкраще, що ви можете зробити, це зауважити, що «[цей] пішохід сьогодні не є опаришами для м’яса,/а танцюристами, які ткати та підтягувати свої пакунки ". Чи може Мері Карр отримати проповідь? Так. Але в наші дні ми могли зробити гірше, ніж прислухатися до крику Карра, щоб любити «всіх дезодорованих, нелюбимих все життя. . . найдивніший, найбільш небезпечно самотній ". Амінь.

Майкл Анхель Мартін живе в Маямі, Флорида. Його вірші та огляди з'являлися в Америці, "Сент-Кетрін Ревю", "Англіканський теологічний огляд", "Апогей", "Огляд Зелених гір", "Присутність", "Пілігрим" та ін.