Російський фаталізм має фатальні наслідки проти COVID-19

Покоління поетів та прозаїків писали про поєднання російської необережності та фаталізму в умовах руйнівної кризи. Це річ.

Анна Нємцова

МОСКВА - Коли президент Росії Володимир Путін нарешті вирішив визнати наприкінці минулого місяця, що цю країну не обминула хвиля хвороб, що охопила її китайських та європейських сусідів, і закликав росіян серйозно сприймати загрозу, яку він ігнорував, він попросив їх "не покладатися на наш старий добрий російський авос".

Це цікаве слово з “колосальною роллю” в культурі, на думку вченої Анни Вежбіцької у своєму класичному дослідженні виразів, майже неможливих для перекладу. По суті, це таке ставлення, що «життя непередбачуване і некероване, і не слід переоцінювати сили розуму, логіки чи раціональних дій», - каже вона: «Найкраще, що можна зробити - це розраховувати на удачу».

Але якщо Путін серйозно хотів, щоб росіяни відмовились від авоса перед цією смертельною пандемією, це теж було бажанням. Справді, можна замислитися, чи не довіряв він сам собі того дня, коли минулого місяця відвідав лікарню, наповнену хворими на коронавірус, і помітно потиснув руку директору, який згодом зіткнувся з хворобою.

У будь-якому випадку, те, що ми сьогодні бачимо на вулицях російських міст, особливо під Москвою, - це фаталізм із потенційно смертельними наслідками.

Незважаючи на сотні затримань - і штрафи за порушення режиму самоізоляції, які навіть москвичі вважають величезними - метро переповнене людьми, а кіоски продовжують продавати фаст-фуд.

Москвичка Тетяна Дубровіна, активістка Центру Сахарова, у п'ятницю пішла до банку в районі Жовтня Поле в центрі Москви. “Це було схоже на паралельний світ. KFC продавав їжу з вікна, поруч було відкрито кафе, люди проходили повз, ніби не було епідемії коронавірусу ”, - сказала Дубровіна The Daily Beast.

Станом на ранок понеділка, згідно з інформаційним центром коронавірусу Джона Хопкінса, у країні було зареєстровано 42 853 випадки захворювання, в яких загинув 361 чоловік, але багато людей вважають, що навіть ця кількість низька.

Минулого тижня гігантські натовпи чекали в метро та біля заводських пунктів пропуску на безпеку, щоб перевірити свої документи або температуру. Надзвичайні чи ні, багато менеджерів дотримуються бюрократичних процедур, ігноруючи правила соціального дистанціювання, можливо, думаючи, що ситуація просто не в їх руках.

Покоління російських поетів та прозаїків писали про нашу суміш необережності та фаталізму в умовах руйнівної кризи. Наприклад, Лев Толстой бачив, що ці установки кореняться в мудрості людей, які поділяють глибоку віру в те, що життя схоже на річку, якій не можна протистояти, і вимагає прийняття такою, яка вона є. Селянин-філософ у "Війні і мирі" Толстого Платон Каратаєв навчає шляхетного П'єра Безухова жити "не нашим розумом, а Божим судом".

Один із популярних сьогодні письменників і поетів Дмитро Биков каже, що фаталізм зараз настільки ж привабливий для росіян, як і для тих, хто прийшов раніше: "Роль однієї людини тут абсолютно безглузда", - сказав Биков нещодавно в ефірі Радіо "Ехо Москви". «Історія бере свій наперед визначений, циклічний хід, і людина не може зупинити цей цикл, принаймні наразі. Можливо, плани та проекти мають сенс десь у світі. Вони не означають нічого в Росії, де ми складаємо план, щоб пізніше просто відійти від нього. Це цікаво, я сприймаю це як своєрідний виклик ".

57-річний працівник заводу в містечку Кстово Нижегородської області чекав черги біля пункту пропуску НПЗ "Лукойл". Як і багато людей там, він не мав маски. "У них їх немає в наших аптеках", - сказав він The Daily Beast. Тож, міркував він, навіщо турбуватися?

На сьогоднішній день є 14 підтверджених випадків захворювання на COVID-19 у місті Кстово, місті з 67 623 населення біля річки Волга. «Наші хлопці не турбуються про китайський вірус, - сказав він, - наші тіла добре стерилізовані - ми більше стурбовані втратою роботи тут. "Лукойл" - найкращий роботодавець у місті ".

Великий театр закрився на карантин у середині березня, але більше 100 його артистів продовжували працювати і організовувати концерт «Ми разом», який вийшов в ефірі на телеканалі «Россия 1» 11 квітня. Коли прибули результати тестів на COVID-19, виявилося, що 34 працівники театру мали вірус.

Ще 18 березня Путін сказав про епідемію COVID-19: "Слава Богу, загалом у нас все під контролем". На той час Італія, Іран, Іспанія та Китай повідомили про тисячі загиблих. Але російські військові продовжували репетирувати щорічний парад до Дня Перемоги - величезна справа, що ознаменувала поразку нацистської Німеччини 75 років тому.

Навчання було скасовано лише минулого тижня. У понеділок у звіті російського державного інформаційного агентства ТАСС зазначається, що всі російські солдати, які раніше репетирували для параду, зараз перебувають на карантині. Вся задіяна військова техніка та поїзди, що перевозили війська, зараз дезінфікуються. Скільки солдатів захворіло на хворобу, поки не відомо.

Протягом більшої частини XIX століття в російській літературі фалісти перетворювались на леоніди. Григорій Печорін, авантюрний молодий офіцер роману Михайла Лермонтова «Герой нашого часу» - один із найвідоміших прикладів. Вигнаний з Санкт-Петербурга за участь у дуелі, Печорін виїжджає на поля боїв на Кавказі, де доглядає смерть, але незабаром йому набридає від куль, що свистять.

Професор філологічної науки Ірина Юхнова досліджувала феномен фаталізму в романі Лермонтова. "Печорін - чистий фаталіст, він вірить, що він у руках долі", - сказала Юхнова The Daily Beast. "Але те, що вважалося мужнім на війні, не допомогло під час пандемії", - зазначила вона.

Лермонтова, автора, виховувала його бабуся, яка, можливо, рятуючи життя юнака, була сильно віруючою в ізоляції під час епідемій. У підлітковому віці Лермонтов пережив руйнівну пандемію холери, в результаті якої в Росії загинуло понад 190 000 людей. Московські школи закрились восени 1830 р. Потворні плітки повзали від будинку до будинку, а натовпи били вулиць польських жителів, звинувачуючи іноземців у отруєнні води в місті. Але бабуся Лермонтова будувала плани врятувати свою сім’ю, не дозволяючи долі скласти свій шлях; вона запаслася їжею і замкнула ворота сімейної резиденції, щоб перечекати руйнівну епідемію.

Саме під час тієї самої епідемії холери в 1830 році поет Олександр Пушкін їздив по провінціях у справах. Він хотів продати власність своєї родини в Болдіно на схід від Москви. Пушкін планував провести лише місяць від своєї чудової нареченої Наталії Гончарової, але вбивче поширення холери затримало поета на три місяці.

Це виявилися найбільш плідними місяцями в житті Пушкіна. Кожні пару днів він писав віршований шедевр, закінчував більшу частину свого роману у віршах "Євгеній Онєгін", а також розпочинав і закінчував серію п'єс, включаючи "Свято під час чуми". У своїх віршах він чітко розумів небезпеку, описуючи цю сцену збентеженого коханця на похоронах: "Дивись, але спостерігай за тобою здалеку/Коли несуть її труп!"

Юхнова каже, що тієї осені поет був неспокійним і насправді кілька разів намагався порушити карантин. "Пушкін намагався втекти з Болдіно, але кожного разу його зупиняли на блокпостах і повертали назад".

Російські поети та літературознавці влаштовували «Болдінські читання» в будинку Пушкіна протягом останніх 50 років, на згадку про ті плідні місяці, коли Пушкіна помістили на карантин.

Віктор Шендерович, сатирик і драматург, припускає, що згадування творчості письменників - їх настроїв, сприйняття - під час минулих епідемій може допомогти під час нинішньої епідемії.

Пушкін написав своєму другові: «Гей, дивись, меланхолія гірша за холеру; один вбиває лише тіло, інший вбиває душу ... Холера закінчиться в будь-який день. Якщо ми залишимось живими, ми колись знову будемо щасливі ".