Синдром нічної їжі, ранкова анорексія: як ми кваліфікуємо розлад харчової поведінки і де проводимо межу?

Минулого тижня я писав про нові "ослаблення" епідемії харчових розладів і, виходячи із зацікавленості та коментарів до цієї теми, вирішив присвятити сьогоднішній щоденник блоку теми класифікації розладів харчової поведінки. Хоча це область знань у моїй практиці консультування, у блозі, який я читав, також зазначається, що громадськість «захоплюється» розладами харчової поведінки та жахливими темпами, з якими вони ростуть і мутують. Цей блог висвітлив кілька цікавих моментів щодо того, які типи розладів харчової поведінки слід класифікувати у DSM-V, Посібнику з діагностики та статистики психічних розладів, останнє видання якого, як очікується, вийде у травні 2013 року. Я кажу: навіщо зосереджуватися на деталях? Якщо хтось виявляє собі шкоду у вигляді розладів харчування чи іншими способами, це не дуже тихий крик про допомогу!

синдром

Як я вже зазначав у своєму попередньому допиті, мені цікаво, чи такі «рексиї», такі як прегорексія та п’янкарексія, є термінами, що випливають із ситуативних описів: жінка чи чоловік, які вже мають справу з розладом харчової поведінки або вразливі до них, опиняються використання алкоголю як інгібітора харчового розладу, або жінка завагітніла, яка протягом багатьох років мала проблеми з харчуванням або зображенням тіла. Для мене це нові мутації анорексії або булімії (або їх поєднання), які є двома «класичними» типами розладів харчування в DSM. Порушення харчової поведінки (BED) є певним результатом для DSM V, але консультанти та спеціалісти на місцях цікавляться, які інші проблеми з харчуванням можуть призвести до скорочення ... і мені цікаво, як вирішити, що кваліфікує як "діагностичне" харчування розлад - достатньо клінічний, щоб увійти до Біблії фахівця з психічного здоров’я?

Як консультант, який займається лікуванням окремих людей, пар та сімей, які постраждали від розладів харчової поведінки, і як жінка, яка сама вирішувала проблеми з емоційним харчуванням, мені цікаво, чи є такий ефект, який можна використовувати для розширення сфери харчових розладів. У міру того, як технологія стає все більш досконалою, а суспільство стає більшим і ускладнюється, типи речей, з якими ми можемо боротися, збільшуються (алкоголь, наркотики, тиск у сім'ї, тиск на весілля, горе і втрати, жертви війни та багато іншого), коли ми справляємося з перевантаження інформації, яку ми отримуємо щодня. Але під поверхнею річки все тече в одне і те ж місце або в декілька місць: бажання бути прийнятим, коханим, зціленим. Можливо, ми нестримно їмо вночі, тому що не можемо контролювати неминучий розлучення батьків та біль, який викликає. Можливо, ми намагаємося померти з голоду, щоб зникнути нанівець, бо почуття голоду вітається порівняно з почуттям неприйняття з боку групи однолітків.

Я підтримую включення якомога більшої кількості слів або класифікацій до DSM, оскільки чим більше уваги ми можемо привернути до небезпечної епідемії розладів харчової поведінки, тим більше ми можемо об'єднатись в один твердий голос, що виступає за запобігання та ліквідацію.