Королева злочину

Це може вважатися однією з найвидатніших письменницьких співпраць в історії видавничої справи. Чоловік і жінка, пара, сідають щовечора писати. Вечеря закінчена, їхні діти в ліжку. Вона ніколи раніше не писала книги. Він опублікований автор, але ні з чим подібним. Вони пишуть довгою рукою, при необхідності протягом ночі. По одному розділу. Наступного вечора вони міняються місцями і набирають текст, редагуючи один одного, коли вони рухаються. Вони не сперечаються, принаймні не щодо слів. Здається, вони течуть природним шляхом.

Десять років, 10 книг. Кожна книга 30 розділів, всього 300 глав. Кожен з них орієнтувався на одну і ту ж групу середньовічних, в основному непомітних поліцейських у Національному відділі вбивств у Стокгольмі. Часто трапляється дуже мало. Іноді для сторінок підряд. Більше того, кожна книга є марксистською критикою суспільства. Їхня місія - або "проект", як його називають автори - полягає в тому, щоб підняти дзеркало до соціальних проблем у Швеції 1960-х років.

Як би це не звучало, книги стали міжнародними бестселерами, їх продано понад 10 мільйонів примірників. Класика жанру трилер, з них зняли фільми та адаптували для телебачення. Наступні покоління криміналістів є фанатами. Немає сумнівів, що останній лівосторонній шведський автор, який потрапив у списки бестселерів, Штіг Ларссон, прочитав би їх. Деякі кажуть, що пара написала найкращі кримінальні серії за всю історію; що без них у нас не було б Джона Ребуса Яна Ранкіна чи Курта Валандера Хеннінга Манкеля.

Але якби майор Сьовал і Пер Вале не зустрілися, книг не існувало б; і якби вони не закохалися, книги були б далеко не такими хорошими, як вони.

Минуло більше 40 років, відколи вони щовечора писали разом, заповнюючи речення один одного. Сьогодні майор Сьовал проходить босоніж по своїй студії в передмісті на півдні Стокгольма. Її волосся довге і сиве, а на ній вільний халат із льону. Кімната наповнена світлом і просто обставлена: ретельно підібрані картинки, блокноти, ручки, все, що розміщено саме так. Можна описати це як монашество, але життя Сьоволла не було монашським, як я дізнаюся. Тут вона досі працює у віці 74 років письменницею та перекладачем. Є односпальне ліжко, холодильник, плита, бо коли в маленькій квартирі, яку вона наймає поблизу, занадто душно протягом довгого шведського літа. Вона живе скромно. Вона не може собі дозволити машину. На відміну від Ранкіна чи Манкеля, книги, які вона писала разом з Валео, не дуже збагатили її. Останнім часом від зарубіжних продажів доходи помірні, але роялті, які вона отримує від свого шведського видавця, базуються на старих контрактах. Вона не звучить гірко з цього приводу. "Швидше вільна, ніж багата", - каже вона.

Її коханий і супутник письма помер 44 роки тому, у віці 49 років, саме тоді, коли збиралася друкувати їх 10-та книга. Зараз вона живе набагато довше, ніж вони були коли-небудь разом, але її все ще просять поговорити про ті роки в 60-х. Вона вважає це дрібницею незрозумілою. Її озадачує ненаситний апетит до кримінальної фантастики. "Це нова частина мого життя, на яку я не очікувала", - каже вона. Ми сидимо за маленьким квадратним столиком, вигодовуючи чашки розчинної кави. Як і книги, вона пряма, без дурниць, простомовна, хоча її голос часом буває тендітним. "Я ніколи не думав, що книги триватимуть все моє життя, або що я все ще буду думати про них після всього цього часу".

Я знайшов “серію Мартіна Бека” випадково три роки тому, коли колекцію перевидали в нових красивих виданнях англійською мовою. Візьміть одну книгу, бажано, починаючи з першої, «Розанна», тому що їх найкраще читати в хронологічному порядку, і ви станете безглуздими. Ви хочете заблокувати тиждень свого життя, збрехати начальнику і залишитися в ліжку, наїдаючись одне за одним, ніби їсте пакет за пакетом надміцних монетних дворів. Я почав переживати, що закоханий у Мартіна Бека, головного поліцейського. Це було дивно, бо він не тільки не справжня людина, але й не мій тип. Він може бути співчутливим і завзятим, але в основному він суворий, безглуздий, диспептичний, асоціальний. Коли Шеволл і Валео винайшли його, ідея про те, що в кримінальному романі повинен бути надійний детектив, недоліки та все інше, була новою. Ми настільки звикли до своїх вигаданих мідних мідників, чи то в книгах, чи на екрані, що легко забути, що Бек є прототипом практично кожного зображення поліцейського з тих пір, у цій країні, Америці чи континентальній Європі.

Бек - я згадав, що я закоханий у нього? - ділиться увагою з групою колег, усі однаково правдоподібні, усі чоловіки. Немає жодного героя. Поліцейські дратують один одного так, як це впізнає кожен, хто хоч раз працював в офісі. Маньєризми натерти. Закалення спалаху. Проте вони проводять більше часу один з одним, ніж із дружинами - тими, хто може укласти шлюб, тобто.

Книги розміщені в епоху, коли всі курили; не було ні мобільних телефонів, ні зразків ДНК, ні Інтернету. Вони переповнені шведськими адресами, які є як чужими, так і невимовними, і такими ж невимовними, як і довгі. Проте вони не почуваються застарілими чи невідповідними. Дія часто повільна, але вони все ще надзвичайно розважають (і часто дуже смішні). Іноді, ближче до кінця серії, повідомлення стає трохи неспокійним - ви відчуваєте, що Уоллоо знав, що він помре, що час ішов, - але до цього моменту ви вже справді гак і можете пробачити лекцію.

То що робить книги такими привабливими? У них є щось по суті почесне, щось пов’язане з прискіпливим дослідженням, яке проводилось у кожному з них до його написання, та тендітною людяністю персонажів. Вони демонструють, кажуть критики, актуальність і позачасовість, що є ознакою всієї гарної художньої літератури. Оманливо-простий стиль є і мізерним, і драматичним - досягнення тим чудовіше, коли ти думаєш, що книги написали двоє людей. «Ми багато працювали зі стилем, - пояснює Сьовал. “Ми хотіли знайти стиль, який не був би особисто його, або не особисто моїм, а стиль, який був би гарним для книг. Ми хотіли, щоб книги читали всі, незалежно від того, освічені ви чи ні ». Люди говорять їй, що серія Мартіна Бека поклала початок усьому життю. "Вони забрали їх з полиць батьків, коли вони були підлітками, і виявили любов до книг". Можливо, це повертається до тих марксистських коренів - існує відчуття, що саме це, а не обсяг продажів приносить їй найбільше задоволення.

Maj Sjöwall та Per Wahlöö зустрілися влітку 1962 р. І потяг був миттєвим. Все це звучить дуже богемно і по-шведськи. Валео був на дев’ять років старший за Сьовал, одружений з дочкою. На знімках він трохи схожий на Джетро Тулла, велике волосся, великий ніс, великі очі, велика усмішка. Він був членом Комуністичної партії. Колишній репортер злочинів, Франко його депортував з Іспанії. На той час, коли він натрапив на Шеволла, він був добре відомим політичним журналістом. Сьоволл, як журналіст, так і арт-директор, виглядала молодшою за свої 27 років. Вона була гарною по-свіжому хлопчачому. Один з тих людей, які виглядають круто, не намагаючись.

Вона також трохи прожила, що, гадаю, Валльо може сподобатися. Її походження, як і його, було середнього класу - гнітючого та холодного. Її батьки були нещасно одружені. Її батько був менеджером мережі готелів, і вона виросла на верхньому поверсі одного з них, у центрі Стокгольма. На початку вона вирішила, що суспільство схоже на елітний готель - від заможних гостей у пентхаусі до працівників кухні, що чистять картоплю в підвалі, і що це по суті було неправильно. "Коли мені було 11, я зрозумів, що мені не доведеться жити так, як жила моя мати: школа, шлюб, діти, квартира, дача".

Як би вона описала себе? "Я думаю, що я була досить жорсткою", - відповідає вона. “Ти стаєш жорстким, коли виростаєш нелюбимим. Люди описували мене як хлопчачу дівчинку - досить сором’язливу, але я цього не показував. У мене було таке ставлення. Я був досить диким. Я багато брехав, бо знав, що альтернатива повинна бути покарана. З віком я зрозумів, що мені більше не потрібно брехати, і це було приємне відчуття. Я міг бути собою ».

Будучи підлітком, вона самостійно ходила по пабах і ресторанах у той час, коли молоді жінки не робили подібних речей. Вона потрапила до групи художників і музикантів. У віці 21 року вона тільки починала займатися журналістською діяльністю, коли виявила, що вагітна чоловіком, який її вже покинув. Батько намагався змусити її зробити аборт. Друг на роботі, старший на 20 років, пожалів її важке становище і запропонував одружитися. “Він був приємний. Я був не дуже закоханий у нього, але я захоплювався ним ". Після закінчення стосунків вона знову вийшла заміж, на цей раз за іншого старшого чоловіка, який хотів, щоб вона жила в передмісті та мала більше дітей. Цей другий шлюб теж не тривав. На той час, коли вона познайомилася з Валео, вона була одинокою матір'ю, вона мала шестирічну доньку.

“Ми познайомились на роботі спочатку. У місті було місце, схоже на Фліт-стріт, де раніше зустрічались усі журналісти », - згадує вона. “Ми всі ходили в одні паби. Потім ми з Пером почали дуже подобатися одне одному, тому почали ходити в інші паби, щоб уникати своїх друзів і бути на своєму ». Це було складно. «Мені не сподобалось це обман його дружини, і у нього народилася дитина. Тож ... »вона робить паузу, залишаючи брудні деталі в повітрі.

Валео було доручено написати книгу, над якою він би працював щовечора в готельному номері біля бару, де вони пили. Щодня він скидав конверт із незавершеним виробництвом всередині та записку. Він навмисно залишав прогалини. Чому б вам не заповнити цей фрагмент, - запропонував би він у листі. Він дав би їй вигадати жіночий образ.

Це звучить неймовірно інтимно і підпільно. Вони закохувались. Вони не могли легко зустрітися. Тож вони робили те, що прийшло природно - писали одне для одного. Це був любовний зв’язок словами на сторінці, залицяння вироків. За рік Пер покинув дружину, зібрав мізерну купу сорочок у валізу і переїхав до Сьоволла та її дочки Лени. Їх перший син, Тетц, народився через дев'ять місяців. "Його дружина мене, звичайно, ненавиділа", - каже вона. "Зараз ми дуже хороші друзі". Вони б ніколи не одружилися. "Ми сказали, ну, очевидно, що шлюб для нас не є", - сміється вона. "Ми просто знали, що насправді любимо одне одного і любили не мати паперів, щоб це підтвердити".

Вони обговорили ідею написання серії кримінальних книг. Вони поговорили про кримінальну літературу, яку вони обоє любили читати, прогресивні письменники, такі як Жорж Сіменон та Дашіелл Хаммет, які винесли писання злочинів із вітальні на вулицю. Їх метою було щось підривне, ніж те, що було раніше. “Ми хотіли описати суспільство з нашої лівої точки зору. Пер писав політичні книги, але їх продали лише 300 примірників. Ми зрозуміли, що люди читають злочини, і завдяки оповіданням ми можемо показати читачеві, що під офіційним іміджем держави соціального забезпечення Швеція існує ще один рівень бідності, злочинності та жорстокості. Ми хотіли показати, куди рухається Швеція: до капіталістичного, холодного та нелюдського суспільства, де багаті багатіють, бідні бідніють ". Вони запланували 10 книжок і 10 книжок. Підзаголовок буде "Історія злочину" - злочин полягає у відмові суспільства від робітничих класів. Перший сюжет прийшов до них під час подорожі каналом зі Стокгольма до Гетеборга. «На човні була американка, вродлива, з темним волоссям, завжди стояла сама. Я зловив Пер, як вона дивиться на неї. "Чому б нам не розпочати книгу, вбивши цю жінку?", - сказав я ".

Протягом семи місяців було проведено копітке дослідження, що розробляло точну географію злочину, як все буде поєднуватися, аж до відстані, яку довелося б подорожувати Беку та його команді, скільки часу це займе. Кожен розділ був побудований заздалегідь, як розкадровка. Потім вони писали щовечора, поки рукопис не закінчився. Валльо взяв його до свого видавця. "Пер сказав їм:" Це від мого друга, і я просто хочу почути, що ви думаєте ". Видавцеві сподобалось те, що він прочитав, і здогадався, що його автор певним чином причетний. Wahlöö пояснив, що написав це разом із Sööall, і було укладено угоду про 10 книг. Розанна продавалась помірно добре, був навіть один-два хороших відгуки. «Маленькі старенькі повезли книги назад до магазину, нарікаючи, що вони жахливі, занадто реалістичні. Кримінальні історії в ті часи не описували б оголену мертву жінку, як ми це робили. Або опишіть поліцейського, який лягає спати з дружиною. Але з іншого боку, студенти їх любили ».

За Розеанною пішов «Чоловік, який вийшов із диму», а потім «Чоловік на балконі», кожен із яких написано за тим самим 12-місячним графіком. Їх теми часто йшли за програмою новин: педофілія, серійні вбивці, секс-індустрія, самогубства. Зрештою вони змогли кинути свою повсякденну роботу, але ніколи не змогли вижити лише від книг. «Тоді ні в кого не було агента. У наші дні автори злочинів отримують мільйони і мільйони, вони можуть собі дозволити жити за кордоном », - згадує вона, думаючи, мабуть, про феноменальний успіх Хеннінга Манкелла, центральний персонаж якого Курт Валандер так завдячує Мартіну Беку. “У нас завжди були грошові проблеми. Іноді я лежав не спавши вночі, роздумуючи, як заплатити оренду ”. Зараз непередбачений прибуток від іноземних угод, але оскільки книги ніколи не виходили з друку, угода з її шведським видавництвом все ще така ж, як і під час їх первинного підписання. Каже, що їй все одно. «Мені досить. Я тримаюся на плаву ”.

Валео захворів за чотири роки до смерті. Спочатку він скаржився набряку. Тоді лікарі сказали, що його легені були повні води. Зрештою вони зрозуміли, що у нього лопнула підшлункова залоза. “Спочатку ми думали, що це можна вилікувати. Ми ходили до всіляких лікарів, але нікому з них не довіряли. Одні казали, що сідають на спеціальну дієту, інші хотіли розрізати його. У лікарні та поза нею, і весь час він все худшав і худшав ». До останньої книги "Терористи" він дуже хворів. "Він знав, що помре, бо прокрався до професорської кімнати і подивився свої записки". Вони зняли бунгало в Малазі, і колись Валейо написав більшу частину творів. Шеволл взяв на себе роль редактора. «Іноді він просто падав зі стільця, бо більше не міг писати. Вранці слова були б нечитабельними ».

Я питаю її, як вона впоралася. Важко собі уявити: відносно молоду жінку, вмираючу половинку, трьох дітей (народився другий син Йенс) і тиск книги, останнього фрагмента "проекту", щоб закінчити. Вона відповідає типовою чесністю. “Думаю, не дуже добре. Я не Флоренс Найтінгейл. Я був у відчаї. Це зробило мене такою ізольованою. Але я хотів бути з ним, а він - зі мною. Тож ми сховались. Був якраз Пер, діти та книги ».

Вони повернулись додому з Іспанії в березні 1975 р., Книгу надіслали друкарям, і Валльо помер у червні. “Він прийняв дуже міцні таблетки морфію. Або навмисно, або тому, що, знаєте, якщо це не спрацювало, він взяв ще один, якщо це не допомогло, він взяв ще один. Він впав у кому і ніколи не повертався », - каже вона. Вона робить паузу. “Його мозку вже не було. Це було жахливо. Я молився, щоб він помер. Через три тижні він це зробив ". Стосунки тривали 13 років.

Вона, каже вона, зітхнула, “якийсь час дика. З хлопцями, з пабами ». Маючи дуже мало грошей і трьох дітей, яких потрібно виховувати, це звучить так, ніби життя було жахливим хаотичним. З часом були й інші довготривалі стосунки, але зараз вона воліє жити самостійно. “Я знаю багатьох хлопців. З деякими з них я був разом деякий час, з іншими просто хорошими друзями. Мені цього достатньо. Я думаю, що у мене добре життя ".

З тих пір також пишуться співпраці - одна книга, яка називається «Жінка, яка нагадувала Грету Гарбо» з голландським письменником Томасом Россом, була добре прийнята. Її видавці хотіли б, щоб вона написала мемуари, "але історія життя кожного захоплює, чи не так?" - каже вона, відкидаючи ідею. Вона все ще пише художню літературу, коли її не просять виїхати за кордон, щоб поговорити про Валльо, Мартіна Бека та 10 книг, які вона написала співавторством за 30 років. Її ніколи не переконували написати 11-ту книгу серії, хоча вона виступає консультантом у дуже популярній шведській телевізійній драмі за мотивами Мартіна Бека. Вона шкодує лише про те, що Валльо ніколи не усиновив її доньку, а це означало, що вона ніколи не отримувала грошей від книжок, хоч і малих. "Тоді ми навіть не здогадувались, що серіал стане добре відомим". Думка, що їх продаватимуть по всьому світу, здавалася б дивною.

Цікаво, чи відбулося суспільство, якого вони боялися. "Так, все це", - відповідає вона. «Усе, чого ми боялися, відбулося швидше. Люди думають про себе не як про людей, а як про споживачів. Ринкові правила, і це було не так очевидно в 1960-х, але ви могли бачити, що це настане ".

Тож «проект» тоді провалився?

"Так!" - сміється вона. Я розумію, вона дуже сміється. “Це не вдалося. Звичайно. Проблема полягала в тому, що люди, які читали наші книги, вже думали так само, як і ми. Нічого не змінилося - ми змінили своє життя, і це все ".

Що б міг подумати Валльо, якби він міг її побачити, якби знав, яким захопленням стала їхня співпраця? Відбувається різке вдихання. “Я думаю, він би був вражений. Я завжди думаю про нього, коли ми отримуємо приз, або коли мені доводиться говорити публічно. Я завжди думаю ", і її голос падає до шепоту:" Пер би це сподобалось ". ★

Усі 10 романів серії «Мартін Бек» видані видавництвом Harper Perennial