Велика економія: Міністерство ностальгії Оуена Хеттерлі

6 лютого 2016 р

Оуен Хетерлі щодо скорочення державних витрат є менш виразним - і більш рефлексивним - ніж можна було б очікувати.

Не так давно я натрапив на маленьке спливаюче вікно в Хокстоні: чудова чайна, що ледве перевищує гардеробну, у стилі "бутик" для домашнього промислу 1940-х років. Приємна столова білизна, чайний сервіз «змайструй і поправи» з вишукано підібраним фарфором, скибочками губки «Вікторія» та штами деяких популярних минулих мелодій у фоновому режимі. Я не впевнений, що я отримав багато змін завдяки чіткому новому тенеру, але ретро небо, так?

До того, як я навіть не взяв у руки «Міністерство ностальгії» Оуена Хетерлі (приємна червоно-червона куртка епохи строгості), у мене було відчуття - назвемо це «кишковим інстинктом» - що такий шикарний шик може бути не зовсім авторською справою. Я не маю на увазі естетично - хоч і трохи цього, оскільки справа Хатерлі, як скаже вам кожен, хто читав його книги про архітектуру, - це бруталізм радянського блоку та корисність кінця високого модернізму - але ідеологічно. Ця коротка книга про те, щоб принизити нашу нинішню одержимість дизайнерською суворістю, харчуючись нескінченною дієтою каші справжньої суворості, разом з непомітним оманливим "Ми всі в цьому разом".

Обкладинка Міністерства ностальгії Оуена Хеттерлі

Отже, саме звідси Херлі. Він починає з цього жалюгідного плаката «Зберігай спокій і продовжуй», детально досліджуючи його раптову повсюдність з 2009 року.

Розмиття обіцяє `` полемічний розгул '', але Міністерство ностальгії - це не зовсім це: воно більш продумане, ніж пухирчасте, проникливіше, ніж безглузде, більш роздумливе та розумне, ніж будь-хто, якби їх просто прив'язали до оборонної політичної позиції.

Але іноді, як коли він намагається здушити ностальгію, пов’язану з Британським фестивалем, він виявляє, що не повністю впевнений у своєму матеріалі. Герберт Ред, куратор фестивалю британських художніх виставок, мав свої забобони, але він не ігнорував більш авантюрних авангардистів, таких як Річард Гамільтон, просто тому, що він віддав перевагу "модернізму як консенсус, а не дисонанс". Він не був пригом, а анархістом і був співзасновником ICA. Гамільтон виступив на виставці ICA на супутниковій виставці, і таких художників, як Лінн Чадвік, було включено на головний сайт - і я не впевнений, що в даний час в основному забутого британського скульптора можна справедливо описати як `` сучасного романтика '', або що в будь-якому випадку цей термін слід застосовувати так зневажливо.

Більше того, коли виборці робітничого та нижчого середнього класу «пустили Блер своїми друзями»? Хіба це, швидше, не було передбачуваним падінням після десятиліття уряду нових лейбористів, який не приніс обіцяної ним утопії "Третього шляху"? Якось, схоже, Хетерлі хоче пов’язати все це із жорсткою економією (тут немає згадки про Ірак). То чому навішений парламент у 2010 році? А Блер пішов з посади у червні 2007 року, коли кредитна криза ледь блимала в очах економіста.

Книга також схильна до стилістичної в'ялості: я виявив, що перечитую її шматки, щоб зрозуміти, на що насправді здобула Хетерлі. І є кілька неточностей, що минули (вибухи 7/7 відбулися не в 2004, а в 2005 році). Ви відчуваєте, що Хатерлі написав свої п’ять періодично звивистих розділів поспіхом; він, мабуть, так і робив, оскільки його остання книга "Пейзажі комунізму" вийшла лише в травні минулого року.

Але суть аргументів Хетерлі майже незмінна. Нам продають рожеве минуле жорсткої економії - минуле, яке бачило створення NHS, що покращило життя працюючих людей незліченно - з метою пропаганди неоліберальної Знак економії II, в якому демонізують бідних. Це так просто. Це книга, наповнена розумним розумінням, але я просто хотів би, щоб Хетерлі не надто поспішала письменницею.

Цей огляд вперше з’явився у The Spectator 6 лютого 2016 року.