Навички виживання Excel у зруйнованій війною Чечні

Пітер Форд, співробітник The Christian Science Monitor/4 лютого 1997 р

ФЕРМА НІ. 15, ЧЕЧНЯ, РОСІЯ

У каламутному полі за кинутим сараєм для худоби Кюра Імхаджіл оглядає клубок іржавих цистерн і труб і застерігає відвідувачів не палити.

У цьому тихому куточку Чечні, недалеко від старих нафтових свердловин і далеко від сторонніх очей, він переробляє свій домашній бензин.

"Це просто як виготовлення самогону", - каже він з посмішкою. "Будь-хто з головою на плечах міг зрозуміти, як це зробити".

Метод пана Імхаджіла, безумовно, примітивний. Старовинний танк сидить у канаві, нагріваній полум'ям від палаючої газової труби. Коли запас нафти закипить, пара нагнітається в трубу, яка проходить через довге корито для великої рогатої худоби, повне води: Результат - бензин або щось близько.

Налаштовані на такі нестабільні структури, як Джері, типові для життя в Чечні сьогодні, через п’ять місяців після закінчення невдалої війни, яку Росія провела, щоб зупинити цю малу мусульманську республіку від відриву.

Отримайте моніторні історії, які вам важливі, доставляйте у свою поштову скриньку.

Реєструючись, ви погоджуєтесь з нашою Політикою конфіденційності.

Серед чеченців є великі надії на те, що новий уряд, який вони обрали минулого тижня, покладе край беззаконній невизначеності, в якій вони заводили рукопашне існування. Але, враховуючи масштаби руйнувань війни та відсутність грошей уряду, життя, як видається, залишатиметься неприємним для більшості чеченців у найближчому майбутньому.

Безумовно, Елті Янгалов, пенсіонер, що стоїть убого за відром кукурудзи на ринку в Аргуні, що на схід від столиці Грозного, не очікує, що його життя найближчим часом помітно покращиться.

Колишній копач доріг, він не отримував пенсію з березня минулого року. Минулої осені він зібрав 300 фунтів кукурудзи з землі за пошкодженим снарядом будинком. Зараз він живе тим, що заробляє продаючи, відро за відром. Заробленого, за його словами, достатньо, щоб купити собі буханець хліба на день, а іноді й цибулю. Саме такою дієтою він жив місяцями.

Принаймні він зібрав урожай. За тридцять миль на захід мешканці села Гойське не наважуються йти на свої поля: вони все ще усипані смертельно прихованими мінами, залишеними російськими військами. "Ми не можемо орати або сіяти, а деякі діти втратили ноги", - скаржиться Мансур Єскієв, сільський голова.

Гойське, де було зруйновано більше половини з 600 будинків, живе за допомогою ззовні: родичі з легшими обставинами приносять картоплю та моркву; уряд періодично роздає ячмінь і маргарин. Але питна вода надходить лише із села за дві милі. Дочка мера, Файля, щоранку ходить туди і назад із двома відрами.

Усі заводи та підприємства Чечні або знищені, або закриті через відсутність клієнтів. Наприклад, коли виборчі органи потребували бюлетенів для виборів минулого тижня, наприклад, вони не могли знайти в республіці нікого, хто міг би їх надрукувати, і їм довелося звернутися до компанії в сусідній республіці Інгушетія.

Праці майже немає. Ті нечисленні, які існують - у школах чи лікарнях чи скелеті місцевих органів влади - рідко виплачують заробітну плату.

Центр Грозного скоротився російською артилерією та авіаційними обстрілами до сітки зачорнених димом зруйнованих будівель, потрошених вогнем. Горизонт суворий безлюдними куполами багатоквартирних будинків, придатних лише для руйнування. Ознак економічного життя мало.

Два супутникові телефонні центри (стаціонарна телефонна мережа Грозного була зруйнована без ремонту), кілька кафе та деякі туристичні агенції - єдиний діючий бізнес.

Туристичні агенції не бронюють свята. Швидше, вони продають квитки на рейси до Туреччини, звідки торговці шатлами повертають продукти харчування та одяг для продажу на придорожніх базарах, що виникли навколо Чечні.

Ще немає магазинів; все продається із задньої частини вантажівки - як буханки хліба, загнані в Грозний з Інгушетії і завжди продані на одному конкретному перехресті в центрі міста, - або з хат, скупчених між собою з пластикових листів або гофрованого заліза.

Деякі школи в Чечні відкриті; інші ні. Це залежить не тільки від того, чи існує все ще будівля, але від того, чи є тепло, і від того, чи хочуть вчителі, яким майже рік не отримували зарплату, захотіти зайти.

ДАІ наполегливо працює, а служби безпеки функціонують. Пожежні бригади чергують у більшості міст (хоча не у всіх пожежних машинах є бензин у баках), а лікарні приймають пацієнтів.

Але зважаючи на те, що за Грозним (де воно взагалі існує) електроенергія витрачається на кілька годин на день, а поточна вода - розкіш, лікарі важко доглядають за хворими.

Гроші уряду є дарма, тож нічого не робиться. У Грозному мер Леха Дудаєв - племінник вбитого лідера, який виступив із заявою Чечні про незалежність, - визнає, що навіть не думав, як може оживити зруйновану столицю.

"Без фінансування ми не можемо складати жодних планів чи проектів - і у нас немає фінансування", - просто пояснює він. "Я мав би отримувати кошти від уряду та податкових органів. Але податки - одна з проблем, яку уряд ще не вирішив".

Повернувшись на свій персональний нафтопереробний завод, випробовуючи якість свого бензину простим доцільним запаленням світла, Імхаджил не чекає, поки уряд вирішить його проблеми.

"Коли сто років тому вони виявили тут нафту, вони тоді її переробляли", - говорить він. "Тож ми можемо це зробити зараз".